Незалежність. Кого від кого?

Телевізія та інтернет сьогодні як ніколи повні пафосу, адже

24 серпня нашій Україні виповниться 25 років

Я цілком згідний, що їхній Україні. Не моїй і ні тих людей, що не ввійшли в ті декілька відсотків вищої бюрократ-буржуазії, ні тих, що не ввійшли до кільканадцяти відсотків прямої обслуги вищого бандитського класу.

Не заперечуватиму, що виродок нового світового порядку під назвою Україна досяг беззаперечних успіхів у концентрації капіталу в руках обмеженого кола людей, мало того, він породив новий клас – згадану вище бюрократ-буржуазію.

Цікаву новину маю для вас – в Україні нема корупції, адже для корупції потрібні дві взаємодіючі сторони: представник буржуазії, що сьогодні називається бізнесменом, та представник бюрократії, тобто чиновник. Однак у нас буржуа і чиновник – це одна і та ж людина. Тому всі ці тендери, державні субсидії та інша дурня – це спектакль. Достатньо згадати, як донецький бандит Фіма Звягельський купував дешеве кузбаське вугілля, а продавав його як донбаське, отримуючи щедрі субсидії, або ж як голова Комісії державних нагород отримав звання Героя України (зрозуміло якої), а на питання журналістів відповів, що він не знав, що його нагородили. Втім, що тут говорити, якщо звичайний вінницький єврейський бандит, що двічі сидів за махінації з кооперативами, тепер теж Герой з Великої Букви.

До речі, якщо згадати, як називали нацисти свій режим на окупованих територіях (новий порядок) і порівняти, як називається нова світова система, створена після розпаду СРСР (новий світовий порядок), то відпадають питання чому тепер вулиці називають у честь солдатів військ третього рейху (вулиці Шухевича та генерала Чупринки у Львові), або ж у честь “людини”, яка казала таке:

Вб’ю кожного поляка від 16 до 60 років.

От тобі і “провідник”.

Дмитро Донцов, як відомо, накалякав теорію інтегрального націоналізму, потім пояснивши, що він та його друзяки є фашистами, правда, італійського зразку. Так воно і є, адже їхній базис – це сільські маси населення, моралізм, клерикалізм та загальна реакційність. Тепер у нікого не повинні виникнути питання, чому обивателі після пляшки пива з таким захопленням цвірінькають про “стальний порядок” правих режимів ХХ століття.

Три тижні тому в Павлограді люд зібрався, аби обговорити перейменування провулка імені Чкалова. Все йшло нудно, допоки за трибуну не встав чоловічок, котрий почав говорити про те, що в Україні зараз іде громадянська війна. Взагалі-то формально це так і є, однак про яку громадянську війну можна говорити, бачучи обгорілих бурятів, російські моделі танків та таке подібне? Так йому і треба було сказати, однак до нього підійшов якийсь фрукт, що воював там і відправив оратора в нокаут. Може в нього був праведний гнів, адже він, на його думку, воював за Україну? Так, товаришу, ти воював за Україну, за їхню Україну, за те, що доходи Порошенка за рік президентства виросли у сім разів. Воістину, слава Україні, героям слава!

День, який поки що найбільше підходить як день незалежності – це 28 жовтня, до речі, це день свята, про яке ніхто ніколи не чув. Це день звільнення України від окупації в 1944 році. Хоч сталінський режим виступив Термідором у нашому революційному процесі та взагалі був тим ще жахом, саме він виконав найголовнішу задачу революції – індустріалізацію. Так, поспішну, так, криваву, але він мало того, що виконав задачу, так ще й витримав жорстокий екзамен 1941-1945 років. Але найголовніше, що безчесний, кривавий, тоталітарний, комуністичний (хоч комунізмом там і не пахнуло) режим забезпечив основу для споживачницького раю нульових та початку десятих років. Однак радянські фонди не безкінечні, і скоро вони просто-напросто закінчаться, як майно, яке виносить з дому наркоман. І коли це настане, то я щиро надіюсь, що ми скотимося ще глибше, у незграбну суміш феодалізму з капіталізмом, як то було в Російській Імперії, адже тоді є ймовірність, що ми знову з нашими класовими товаришами зробимо цивілізаційний прорив – з відсталої сільської держави до передової технократії.

З Днем незалежності бандитів од народу!

 

 

 

Зрозуміти історію: Перед Великою Війною.

Сьогодення, виявляється, більш загадкове, ніж далеке минуле. Останнє  є ключем до скрині теперішнього. Щоб зрозуміти, що саме слід робити нам, поколінню, що народилося й виросло у системі диктатури бандитів, ми повинні звернутися до витоків становлення нашого народу.

Спочатку була Русь. Просто Русь. Київською її нарекли радянські історики. Хоч нам, юним школярам, показували її як ледве не першу нашу національну державу. Смішно, але те саме розказують в російських та білоруських школах. Збоку це виглядає, як три брати-примати ділять спадщину прадіда. Насправді об’єднуючим фактором було православ’я. Саме там, де воно розповсюдилось, і заклались основи трьох східнослов’янських народів. Однак шлях, здавалось б єдиного за вірою (тоді це було і буде ледь не до ХХ століття одним з вирішальних чинників становлення нації) розійшовся. Усі ви, товариші, знаєте про розпад Русі на окремі князівства, навалу монголів, поглинення південно-західних князівств Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавським князівством.

Генеза української нації йшла, безперечно, під певним впливом Польщі, Османської Імперії, Росії тощо. Саме це зумовлює утворення будь-якої нації.

Але перед Імперіалістичною Війною українська нація ще не була сформована. На підросійських землях українці не вважали себе окремим від росіян народом. Так, кожен бачив, що  відмінності між русскімі Рязані та русскімі Вінниці доволі значні, але вважали це не більше ніж місцевим малоросійським колоритом. Сама ж Росія була ззовні, безперечно, могутньою. Друга за площею у світі, переможниця Наполеона, а значить рятівниця Європи з п’ятимільонною армією. Однак Колос-то теж був величним. Експорт імперії складався переважно із сировини, а імпорт – з промислових товарів. Імпортували навіть кам’яне вугілля! Засобів збагачення вугілля велика імперія не виробляла.

Австро-Угорщина, що контролювала Галичині, Буковину та Закарпатті, була ще крихкішою. Її називали “клаптиковою імперією”. Ще б пак, якщо австрійці складали лише одну п’яту всього населення! Але вона не була такою відверто реакційною, як Росія. На рутенських землях сільський люд знав, що їхні сусіди зі сходу є одної з ними крові. Тут була більш-менш розвинута народна освіта . Та й добрі німці фінансували українофільський рух, аби протиставити його москвофілам, які опікалися Росією. Рекомендую прочитати заяви тодішніх діячів українства щодо Росії. Таку дистильовану москвофобію рідко коли побачиш. Зверну увагу, що вони мали всі підстави так говорити. Царат був ворогом не тільки українців, а й навіть росіян.

Коли російська армія з тріумфом пройшла по Європі, безліч офіцерів та солдатів побачили разючу відмінність між Заходом та Росією. Імператор та його уряд, втім, не збиралися проводити вестернізацію держави. Так і тягнули до 1853 року, коли жандарм Європи Ніколай І нарвався на війну з Францією, Британією, Сардинією та Османською Імперією. Суть цієї війни можна описати в одному факті: Чорноморський флот був самовільно затоплений, бо вітрильники не були здатні воювати з пароплавами. Ця авантюра не закінчилася демонтажем Росії радше через криворукість союзних військ, а не через героїчну оборону Севастополя (самі напали на османів, самі й оборонялися). Ніколай І захворів та помер. Його син, Алєксандр ІІ почав вестернізацію держави, але, м’яко кажучи, це робилося не дуже вдало. Наприклад, звільнення кріпаків зменшило їхню юридичну залежність від поміщиків, але посилило економічну. Хоча, безперечно, певні успіхи були. Однак народовольці не оцінили це і вбили самодержавця. Його син, Алєксандр ІІІ, затятий алкоголік, реакціонер і просто високодуховна людина мало того, що зупинив програму реформ, так ще й почав контрреформи. Очевидно, що до початку ХХ століття напруга тільки зростала. А тому було вирішено почати малєнькую побєдоносную войну проти маленької Японії. Однак японці дали на горіхи великій державі, що викликало першу революцію. Але хвиля реакції придушила її. На деякий час.

Як уже було сказано, Росія представляла із себе фактично колонію. Ну була промисловість, і шо? У сьогоднішньої Росії теж вона ніби є. Навіть Україна донедавна притворялась, що в неї теж вона є. Російська “імперія” повністю залежала від британських та французьких інвестицій. І в 1914 році ці інвестиції довелося відробляти кров’ю російського солдата. У Росії тоді не було жодних причин воювати з Німеччиною – своїм основним торговим партнером! Ой, тільки не кажіть про захист братів-сербів. Ці брати потім віддячили, взявши участь в інтервенції.

Отже, Росія та Австро-Угорщина були приречені. На їхніх руїнах постане безліч нових держав. Якісь із них зможуть відстояти свою незалежність, якісь навіть хапнуть чужих земель. Це ми розглянемо потім, окунувшись у вир Громадянської війни в Росії!

 

Написане болем

Двадцять п’ять років тому, 24 серпня було проголошено незалежність України од Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Це було зроблено внаслідок провалу путчу ДКНС. Це був день ейфорії. Безліч людей щиро раділи позбавленню від тиску тоталітарної системи. Українська інтелігенція надіялась, що тепер-то відкриються всі темні сторінки минулого. Справжній фурор викликали публікації про голодомор, розстріл польських офіцерів у Катинському лісі, співпрацю СРСР із Третім Рейхом. Крім цього, на людей тиснула побутова убогість: дефіцит, черги, гіперінфляція. Були навіть заморожені рахунки радянських людей у Сбербанку. Тільки уявіть собі, що людина совісно працювала все життя, допустимо, у шахті, з усіма наслідками у вигляді того ж силікозу, відклала десь тисяч десять рублів, а потім раз – і все пропало. Чи любитимете ви тоді червону імперію? Питання риторичне.

Однак, ейфорія швидко пройшла. Виявилося, що задля процвітання новоствореної держави треба провести, у першу чергу, приватизацію промисловості та відмовитись од протекціонізму. Приватний власник та невидима рука ринку усе стабілізує -казали нашим батькам спеціялисти із західних держав. А народ-то що? Народ у нас простий, громадянське суспільство не розвинуте. І не слід вигадувати, що на моїй Галичині люд більш свідомий політично, вкраїнський народ був уніфікований стараннями люблячої Партії. Отже, вперед, до реформ!

Уже на наступний рік почалось страшне. Полиці в магазинах вже не були пусті, однак ціни змушували людей впадати у відчай. Інфляція почала з космічною швидкістю з’їдати чесно зароблені гроші трудящих. “Ефективні власники” виявилися одверто аморальними: колективи не зберігали, устаткування продавали, а приміщення здавали під магазини та клуби. Водночас безліч молодих людей отримали можливість поїхати на заробітки за кордон. Власне, на заробітки ще й за Союзу їздили, наприклад, на північ Росії. Здавалося, що в м’якому кліматі Європи буде легше. І знову розчарування: заробітчани юридично та фактично стали рабами: вони працювали на тяжких і принизливих роботах, як-от доглядання за старими італійцями. Сьогодні в Італії, за оцінками, перебувають ШІСТСОТ ТИСЯЧ українців, причому більшість із них – жінки. За доказами недалеко йти: у КОЖНОМУ галицькому селі вам розкажуть, куди їхали молоді дівчата та хлопці і як їм там жилося.

З болем у серці пишу ці слова. Не можу терпіти муки моїх співвітчизників, бо це у рівній мірі і мої муки. Але мушу, адже тільки тоді можна зрозуміти масштаб страждань, завданих населенню моєї землі намаганням інтегруватися у світову капіталістичнy систему, зрозуміти брехливість західного способу життя, маскульту та войовничого індивідуалізму, що ґрунтується на споживачництві.

Ви колись задумувалися, якою би була Україна, якби Третій Рейх зумів перемогти у війні із СРСР? Вона була б такою, якою вона є зараз: робочі та наукові кадри виїжджають із країни, медицина стає недоступною для широких мас, як наслідок, населення вимирає, правляча верхівка абсолютно відірвана від люду, жирує на народній крові, доки їхні дітки вчаться за кордоном, маючи можливість робити будь-які злочини і не бути за це покараними. Культура знищується, освіта теж. Абсолютна корупція. Потакання проурядовим ультраправим, войовничий антикомунізм. Населення працює на положенні рабів у метрополії, причому ці раби є елітою серед ближніх, що працюють у самій колонії. Так що мушу констатувати, що ту перемогу, що ми маємо хамство святкувати дев’ятого чи восьмого травня, ми продали. Не програли у бою, а ПРОДАЛИ.

Досить уже депресивних рядків. Очевидно, що майбутнє дітей нашого, народженого у кінці дев’яностих, покоління одне – рабство. Капіталістична система йде до свого світлого майбутнього, яке описане концепцією золотого мільярду, тобто світ буде розділений на золотий мільярд жируючих дармоїдів (коли цю концепцію було придумано, населення Євросоюзу, США, Канади, Японії, азіатських тигрів та Австралії з Ізраїлем складало приблизно один мільярд) та рабів, що забезпечуватимуть їхній рівень споживання. Ми є свідками стагнації пострадянських недодержав, які більше нагадують рейхскомісаріати. Війна на сході України є способом швидкого вижимання до нитки населення цих утворень.

Нас, а головне наших дітей, врятує тільки революція, тільки корінний перелом у житті суспільства. Беззаперечно, що доведеться пройти крізь страшні муки, але що, на вашу думку, краще: терпіти фізичний та духовний біль, працюючи заради майбутнього, чи терпіти те ж саме, коли твої діти у тебе спитаються: “Де ти був (була), тату (мамо), коли нас грабували?”